Субота, 23.09.2017, 03:23Приветствую Вас Гость | RSS
ФІЗИКА В ШКОЛІ
Меню сайта
Категорії розділу
КАБІНЕТ ФІЗИКИ [20]
Календарне планування [9]
ЗАДАЧІ [48]
Статті та новини [159]
Нормативно-правова база [6]
ДПА [3]
ЗНО [1]
НЕ ПОСПІШАЙ
РОЗРАХУНКИ
Статистика
Яндекс.Метрика Счетчик тИЦ и PR
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
ПОГОДА

Каталог статей


Главная » Статьи » Статті та новини

Предметні олімпіади потребують змін.

В усіх типах загальноосвітніх навчальних закладах у жовтні місяці починається «учнівська олімпіадна лихоманка», яка тіпає учнів і вчителів. Завдання кожного вчителя-предметника – виставити команду учасників шкільних олімпіад, а завдання учнів – відкараскатися від участі в цих добровільно-обов’язкових заходах. Для участі в олімпіадах вибирають найчастіше одних і тих самих учнів, які більш-менш успішно навчаються з усіх навчальних предметів. І ці бідолахи тиждень або й більше «паряться» на них.

Рівень завдань звичайно розрахований на рівень, вищий за середній, а знання учнів сучасних середніх шкіл такими ж середніми і є. Тому не дивно, що майже ніхто з них далі районного конкурсу, де посідає далеко не перші місця, не рухається. Учні спеціалізованих шкіл є, природно, більшою мірою підготовленими, і, відповідно, вони просуваються далі.

На всіх олімпіадах, починаючи з районної, членами журі є вчителі шкіл. І вони, безумовно, не можуть спокійно спостерігати, як їхні улюбленці мучаться на шляху до вищих місць. У хід іде весь арсенал: від підказок на місці, непомічання відвертого списування – до виправлення потрібних робіт у процесі перевірки. Однак інколи трапляються сумлінні й чесні люди, і тоді учень, який посів третє місце на міській/районній олімпіаді, посідає вище – на обласному рівні. У багатьох школах кваліфікаційну оцінку вчителів ставлять у пряму залежність від кількості учнів – переможців олімпіад. А де ж їх стільки взяти? От і доводиться «крутитися»...

Чи виконують олімпіади за нинішніх умов своє завдання, покладене на них за радянських часів, – виявлення та сприяння розвиткові обдарованих учнів? Можна сказати, що це завдання вони ніколи не виконували, оскільки обдаровані, талановиті діти, які мали нахил до вивчення певного предмета, самі знаходили шляхи його поглибленого вивчення. Учні – переможці найвищих рівнів олімпіад – мали пільги під час вступу у вищі навчальні заклади, та на практиці вони практично не реалізовувалися. Отже, свого завдання олімпіади не виконували й раніше, а нині – і поготів. Постає питання: чи потрібні шкільні інтелектуальні змагання, в яких усе відомо заздалегідь?

Учнівські предметні олімпіади характеризуються наступним:

1. Олімпіада – це вид змагання, що стимулює потяг окремих учнів до самоосвіти, виховує наполегливість, поглиблений інтерес до предмета, вміння долати труднощі, виробляє навички роботи з довідковою та науково-популярною літературою.

2. Учнівські предметні олімпіади не порушують хід загальноосвітнього процесу, вони є додатковим полем вияву для природно обдарованих та індивідуально зацікавлених учнів.

3. Учнівські олімпіади (конкурси) є складовими державних програм різних рівнів, спрямовані на виконання Указу Президента України від 30 вересня 2010 року №927/2010 «Про заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарованих і талановитих дітей та молоді». Програми спрямовані для реалізації державної політики у сфері створення сприятливих умов для виявлення, навчання, виховання і самовдосконалення обдарованої молоді, створення умов для її гармонійного розвитку, застосування її здібностей в Україні, а також залучення педагогічних працівників до роботи з обдарованою молоддю на певний період. До речі, функціонує навіть відділ роботи з обдарованою молоддю Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

4. Олімпіада приносить користь лише тоді, коли є кінцевим етапом цілого комплексу групових, індивідуальних, класних та позакласних заходів і коли їм передує велика підготовча робота всього педагогічного колективу.

5. Найбільш суттєвий внесок у підготовку й проведення олімпіадних змагань вносить учитель – компетентний помічник і консультант, організатор колективної чи самостійної пізнавальної діяльності, який безпосередньо працює з дітьми, організовує і проводить шкільний тур олімпіади, готує своїх учнів до наступних етапів.

6. Аналіз рівня змагань різних етапів дає змогу визначити дві тенденції: перша – постійне підвищення рівня складності олімпіадних завдань, друга – збільшення розриву між рівнем знань, які здобуває школяр у звичайній загальноосвітній школі на уроках, і рівнем знань учнів, які беруть участь в олімпіаді.

7. В останні роки олімпіади стають не стільки змаганням між учнями, скільки змаганням між вчителями та закладами, а місцеві органи управління освітою в один ряд з іншими основними критеріями оцінюють школи за кількістю перемог на олімпіадах, хоча це неправильно.

8. Нині основний принцип fair play(чесна гра) як олімпіадний принцип рівних шансів для усіх учасників піддається сумніву у масштабних вимірах.

9. Поступово добровільна форма участі в олімпіаді набула здебільшого форми добровільно-примусової; дітям зі звичайних шкіл важко конкурувати з учнями спеціальних шкіл, а це – гімназії, коледжі, ліцеї, які за Законом України «Про освіту» трактувались як заклади для обдарованих дітей. Проте в Законі «Про загальну середню освіту» ці заклади називаються закладами профільного або поглибленого вивчення. Робити ж якісь параолімпійські ігри недоцільно, бо абсолютно однакових умов для учасників ми все одно ніколи не створимо.

10. Нині роль вчителя дуже низька з точки зору впливу на навчання учнів, а запит на розумних й талановитих дітей у суспільстві поступово вичерпується, тому і продаються відповіді до всього, в школі діти вчаться більше списувати ніж учитися, а при таких умовах пов’язати атестацію вчителя із результатами олімпіад просто не вірно.

11. Пострадянська схильність до тотального контролю призводить до того, що в «архітектурі» нашої шкільної системи головними є не вчителі та учні з батьками, а управлінсько-бюрократичні та методично-інструктивні супутні школі служби. Це й призводить до надії школярів та батьків не на власні зусилля, а на неофіційні канали впливу на організаторів різних етапів підведення підсумків діяльності, у тому числі – й учнівських олімпіад.

12. У кожній предметній дисципліні давно сформувалося вчительське ядро неформальних лідерів, які всіма засобами блокують розширення кола конкурентів та відкритість і прозорість турнірних процедур.

13. Практика додаткового нагляду та супроводу учнівських олімпіад у вигляді предметно-методичних комісій (служб), обласних інститутів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, предметних інспекторів при МОН України є всього лише симптомами хвороби шкільного організму або продовженням переліку симптомів хвороби школи радянського типу.

14. У більшості країн (наприклад, у США, Франції, Польщі) не ЗНЗ та місцеві органи управління освітою проводять олімпіади, а незалежні регіональні та центральний офіси, і вхід на олімпіаду є вільним для кожного охочого. Звісно, ніхто в державі й подумати не може, що якийсь учень наперед знатиме зміст завдання – прямо чи опосередковано, бо олімпіадні завдання не готують ані шкільні вчителі, ані члени журі.

15. Причетні до олімпіад спеціалісти знають, що завдання олімпіадних змагань для навчальних предметів базового рівня стали все більше містити матеріали університетської (академічної) програми, бо такі елементи подаються на міжнародних олімпіадах. Це стосується й олімпіадних завдань з інших небазових предметів, наприклад, з економіки, правознавства тощо.

16. Уже стало ледь не нормою те, що на різних рівнях олімпіади складні авторські задачі, рівняння, описові чи творчі завдання розв’язують лише пару учні – вихованці членів журі чи авторів завдань, або учні, яким за певну винагороду посприяли перші або другі. Вже не кажучи про інші «підводні камені» процесу перевірки (оцінювання) та нарахування балів на фоні існування членів журі поміж колегами чи експертами у пошуках знайомого учнівського почерку тощо.

17. Учням, учасникам олімпіад міського та обласного рівнів, та їхнім вчителям добре відома реакція предметних комісій на процедуру апеляції результатів. А про те, щоб побачити роботи переможців (призерів), годі й заїкатись. Потім часто виявляється, що нагороджені дипломами І-го ступеня не збираються їхати на фінальний тур (хвороба, надумані причини), або якщо і їдуть, то показують там провальні результати. Або як пояснити незаперечний факт, коли окремі переможці чи призери предметних олімпіад нездатні виконати тестові завдання ЗНО й на 170 балів?

18. Рівень «кваліфікації» деяких місцевих предметно-методичних комісій не витримує ніякої критики. У цих предметно-методичних комісіях завжди є такі «експерти», для яких варіанти розв’язку, сформульовані не так, як у їхніх посібниках, є неправильними – в тому числі й абсолютно вірні.

19. Про рівень «цінності» нашого учнівського олімпіадного руху говорить поширена думка: «Якщо прибрати пільги для призерів олімпіад, то ними ніхто не буде займатись». Але ж якщо прибрати пільги, то отримаємо навпаки – зростання інтересу до олімпіад з боку амбітних учнів та вчителів, бо в тіньового сектора зникне бажання вплинути на підсумки олімпіад.

20. Справжнього розвитку суспільства на системі заохочення державними пільгами не досягти. Історичний радянський та пострадянський досвід – тому підтвердження. Сучасний тренд розвитку цивілізації полягає у розвитку конкурентоздатності через ініціативність в однакових для всіх умовах.

Думки про учнівські предметні олімпіади

Випускник вишу: «По-різному вимірюється ставлення до шкільних предметних олімпіад самих олімпійців як багаторічних, так і свіжих. Вони апріорі поділяються на дві групи: переможців-призерів та учасників».

Чиновник-освітянин: «Попри поступове накопичення недоліків у проведенні шкільних олімпіад школи, органи управління освітою усіх рівнів продовжують їх проводити, до речі, витрачаючи на них не одну гривню платників податків».

Вчитель: «Склад членів журі визначають органи управління освітою без жодного погодження з ними».

Учень 11 класу: «У кожній школі учні беруть участь в учнівських олімпіадах з декількох навчальних предметів. Такі учні з улюблених навчальних предметів беруть участь залюбки, а з інших – або не можуть відмовити учителю, або погоджуються за штучно підвищені бали з навчального предмета».

Член журі: «Нині учнівська олімпіада набула «гігантоманії», бо у переліку є понад 20 навчальних предметів. Серед них навіть ті, які вивчаються з найменшою кількістю годин, наприклад, з астрономії (17 годин). Або як можна проводити олімпіаду з основ економіки в 11 класі, коли учні лише з вересня приступили до вивчення азів економіки, а у жовтні – шкільний етап олімпіади?»

Працівник управління освітою: «В Україні є унікальні та яскраві приклади таланту чи неймовірної працелюбності, ентузіазму чи унікальної винахідливості. Але поряд з цим існують банальні фальшування. Знаю не одного сильного вчителя, що припинив готувати учнів до олімпіад після того, як пересвідчився в прямих підставних результатах «правильних» хлопців та дівчат».

Член журі: «Побувала в журі різних рівнів. І запевняю – система олімпіад і конкурсів прогнила остаточно. Треба щось змінювати, або в такому вигляді як вони є, відмінити. Реальних результатів вони не показують».

Від себе додам. Ставлення науково-педагогічних працівників до сутності проведення шкільних олімпіад чи інтелектуальних змагань залежить від двох головних чинників:

  • від природної обдарованості учня (учнів) та його вчителя (викладача);
  • від можливості на усі сто використати сам процес (процедуру) проведення олімпіади усіх рівнів.

Ось приклади дії двох вищезазначених головних чинників.

Один вчитель (викладач) математики буде двома руками за проведення олімпіади з математики аж до міжнародного рівня через унікальні й творчі здібності учнів, котрі йому потрапили, а другий – через відсутність таких – не проявлятиме навіть ініціативності. Той, хто складає завдання, без докорів совісті, за певні вигоди (спокуси) у різних «дозах», залежно від рівня навчальних досягнень учня, просто продає і буде продавати ці завдання, визначаючи наперед результати «інтелектуальних змагань».

У навчальному закладі, де проходить олімпіада, обов’язково є і будуть переможці чи призери через пряму можливість допомогти учневі стати ним, до речі, залежно від його рівня навчальних досягнень, бо вчитель цієї школи знає потенційні можливості своїх олімпійців. Члени журі, залежно від рівня добропорядності, знаючи почерки своїх учнів, також вдаються до підвищення балів своїм майбутнім олімпійцям. Ось вона, учнівська олімпіадна реальність.

Лікування «хвороб» олімпіадного руху

Задля подолання нагромаджених довкола учнівських предметних олімпіад проблем, що набули руйнівного характеру, необхідно оновити організацію олімпіадного руху перш за все шляхом мінімізації суб’єктивних впливів на хід олімпіади та позбавлення державних пільг для переможців (призерів) олімпіади.

Організацію проведення учнівських предметних олімпіад обов’язково необхідно проводити із застосуванням сучасних інноваційно-інформаційних технічних засобів, які унеможливлять чи нейтралізують негативний вплив (дії) суб’єктивного фактора. Наприклад, комп’ютерна програма «генератор випадкових чисел» із великої кількості готових олімпіадних завдань на електронних носіях миттєво складає олімпіадну роботу для учасника олімпіади із будь-якого навчального предмета.

Носіями олімпіадних завдань можуть виступати регіональні центри УЦОЯО, інтелектуальні центри ВНЗ, незалежні центри конкурсних змагань тощо.

Оновлення учнівської олімпіади: власні пропозиції

Організація проведення учнівських предметних олімпіад повинна ґрунтуватися на таких засадах:

  • відокремленість учнівських предметних олімпіад від загальноосвітніх навчальних закладів (це означає позбавлення суб’єктивного впливу на проведення олімпіад з боку ЗНЗ, які повинні виступати виключно в ролі статистів);
  • добровільність учасників (ніяких лімітів на кількість учасників предметних олімпіад, ніякої відповідальності ЗНЗ перед місцевими органами управління освітою у разі відсутності чи неявки учасників предметних олімпіад);
  • добровільність членів журі (це означає позбавлення будь-якого тиску на вчителів у разі небажання ними бути) та формування двох складів журі: журі для проведення письмового туру (оцінювання письмових робіт) та журі для проведення усного туру (оцінювання результатів навчальних досягнень з навчального предмета);
  • проведення міського/районного, обласного та республіканського етапів виключно у двох формах: письмовому та усному (це призведе до відтоку недобропорядних дорослих і так званих липових учасників, унеможливить корупційність окремих освітніх чиновників та можливий витік завдань олімпіадних робіт, а також дасть можливість учасникам олімпіади відповідально ставитися до вибору навчального предмета та до ретельної його підготовки). Заочний тур олімпіади не варто проводити, бо він не демонструє реального рівня знань, оскільки значна частина учасників будуть працювати не самостійно;
  • проведення учнівської олімпіади лише з тих навчальних предметів, які є у переліку предметів ЗНО: українська мова, українська література, математика, історія України, географія, біологія, хімія, фізика, іноземна мова. Це базові навчальні предмети, які вивчаються у ЗНЗ як по вертикалі (в основній та старшій школі), так і по горизонталі (з достатньою кількістю навчальних годин), а окремі з них проводяться на міжнародному рівні;
  • повна анонімність учасників предметної олімпіади та ретельне шифрування олімпіадних робіт (це означає відсутність заздалегідь обліку ЗНЗ та персонально учасників від ЗНЗ у проведенні олімпіади);
  • доброчесність учасників олімпіади та відповідальність за порушення принципу чистоти та об’єктивності інтелектуальних змагань.

Варіант лікування олімпіади з математики: пропозиція математиків

Сутність даного проекту полягає в тому, щоб сформувати системну роботу педагогічно-учнівських колективів усіх закладів міста/району протягом усього навчального року. Візьмемо, наприклад, олімпіаду з математики і сплануємо наступні системні кроки.

Крок перший: формується загальна предметна база завдань на міську/районну олімпіаду. Ініціативними вчителями набирається десь 1000 (тисяча) завдань з математики (як предмета, найбільш поширеного у вивченні учнями) по фіксованих розділах програми 10-х та 11-х класів. Кожне завдання має супроводжуватися правильною відповіддю, але без пояснення розв’язку. У супровід цього методичний кабінет з числа вчителів, що атестуються на звання вчителя-методиста, організовує консультації для інших вчителів шкіл, котрі прагнуть брати участь в олімпіаді представництвом своїх учнів.

Крок другий: усі завдання сортуються за всім відомою комп’ютерною класифікацією та подаються до вільного доступу на сайт міського/районного управління освіти.

Відповідальним за ці перші два кроки є сенс призначити авторитетного вчителя математики, котрий одночасно вільно володіє інформаційною технікою роботи з масивами даних.

Крок третій: у день олімпіади в присутності всіх організаторів, учнів-учасників та їхніх вчителів у великій залі із зазначено вище масиву (одна тисяча) завдань підбирається декілька варіантів завдання до конкурсного виконання за допомогою комп’ютерної програми «генератор випадкових чисел». Саме такий крок у декілька варіантів є необхідним задля переконання учасників в абсолютній незалежності вибору від суб’єктивного впливу. Відповідальним за розробку та застосування адаптованої до змісту олімпіади комп’ютерної програми «генератор випадкових чисел» доцільно призначити такого адміністратора/модератора сайту міського/районного управління освіти, який є ініціативним експертом щодо застосування новітніх інформаційних технологій в освіті.

Крок четвертий: методист, відповідальний за проведення заходу, демонстративно методом «сліпих очей» вибирає з цих декількох варіантів той один, що й буде задіяний на олімпіаді.

Крок п’ятий: голова та члени комісії олімпіади в супроводі відповідального за масив завдань у приміщенні міського/районного методичного кабінету, а не в школі, де проходить олімпіада, готують файл з правильним варіантом розв’язку і розміщують його на сайті міського управління освіти. Учні-учасники та їхні вчителі вже ввечері зможуть порівняти свій розв’язок зі стандартом від комісії.

Контроль в аудиторіях, де змагаються учасники олімпіади, здійснюють виключно непрофільні вчителі-предметники.

Фінальним актом відкритості та чесності у турнірному змаганні має бути вільний доступ усіх зацікавлених учасників до апеляцій та ознайомлення як зі своєю роботою, так і з роботами переможців за їхньої згоди.

Ключові організатори процесу мають бути премійовані за підсумками роботи з фонду заохочень міської/районної ради.

Від такого впровадження виграє, у першу чергу, міська/районна влада, бо різко зросте рівень довіри та поваги до неї з боку місцевої громади. Не менше виграє і місцева молодь, а з нею – і вся країна. Звісно, що не складно підібрати й дещо інші підходи. Головне полягає в тому, щоб спромогтися започаткувати новий, більш прозорий та позбавлений суб’єктивних впливів механізм діяльності.

Загальні висновки

1. Назріла нагальна необхідність повного оновлення процедури проведення учнівських предметних олімпіад, які зараз занурені в цілісну систему негативу.

2. Організація проведення шкільних предметних олімпіад повинна викликати головне – довіру її учасників.

3. МОН України повинно виступити ініціатором модернізації змісту, структури та організації проведення учнівських предметних олімпіад та дослідницько-пошукових конкурсів.

Федір Брецко, вчитель історії та правознавства Ужгородської класичної гімназії, вчитель-методист.

osvita.ua

Категория: Статті та новини | Добавил: UAR125 (07.01.2017)
Просмотров: 101 | Теги: потребують, олімпіади, змін., Предметні | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поділитися
РЕКЛАМА TAK.RU
Друзі сайта
  • Біологія для школи
  • Заработок в интернете
  • ИКОНЫ БИСЕРОМ
  • osvitabuk.at.ua
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • КАЛЕНДАР
    Календар України. Українське ділове мовлення
    Пошук
    %